Так, так, так, Mafia III не є тією Мафією, яку знали й полюбили мільйони гравців. Втім, якщо ви тільки не сиділи півтора роки в танку, то це не мало би стати для вас несподіванкою. Ці ігри мають різну подачу, різний ігролад, розробники не чехи, а американці й через це маємо різні пріоритети при розробці. Але чи може Mafia III бути хорошою грою? Усе ж нам не вперше підсовують інший продукт із відомою назвою й попри це, для прикладу Макса Пейна 3, ми все ж полюбили. І саме це, чи хорошою є грою 3-тя Мафія, ми й постараємося розібрати.

Документальний бойовичок

З усього хорошого завжди вилізе щось погане, а в усіх паскудних ідеях знайдеться щось хороше й ось такою є вся Mafia III, якість якої нестабільно літає усю гру.

Для прикладу, сюжет. Історія одразу зацікавлює завдяки подачі у вигляді документального фільму, де головними оповідачами будуть детектив та священик,  і якщо перший говорить про головного героя як про злочинця, то другий – як про людину. Далі ще більше вражень, оскільки перші 3 години кат-сцени тішать хорошою постановкою та крутезною лицьовою анімацією і видно, що розробники розуміють це та вичавлюють з усіх персонажів різні емоції. Самі ж персонажі стали набагато природніше виглядати й загалом здебільшого усі озвучені на відповідно хорошому рівні, з відповідними акцентами та репліками. Чого вартий лише один Донован, який крутості та веселості може запросто заткнути за пояс Джо Барбаро з Mafia II. Однак це лише перші 3 години, а потім гра різко збавляє темп, усе вищезгадане зводиться до мінімуму і гра вводить свою головну фішку, навкруг якої крутиться історія й ґеймплей.

Добре, погано, добре, погано, добре…

Після того, як мафія використала та вбила сім’ю головного героя Лінкольна Клея (не хвилюйтесь, це не спойлер), Лінкольн вирішує “несподівано” помститись і зробити так, як це його вчили у В’єтнамі, тобто забрати у ворога все й лиш у кінці зустрітися з ним і глянути йому в очі. Й ось цим будемо займатись усю гру: валити бізнес, захоплювати території, відловлювати родичів та спільників антагоніста, словом ламати усю його імперію.

На словах це може звучати кльово, але на ділі не все так добре. По-перше, з таким підходом Mafia III тепер більше схожа на американський бойовик, а не на історію з реалістичним присмаком, якою були перших дві частини. Нам із самого початку говорять, що Лінкольн зробив більше проблем, ніж усілякі природні катастрофи в Нью-Бордо, тобто отримуємо Карателя у всесвіті Мафії.

По-друге, принцип захоплення територій повторюється 9 разів, бо саме стільки цих територій є. Щоб отримати контроль над територію потрібно знешкодити її “боса” й ось ці місії є найцікавіші, оскільки всі вони мають вигадливі декорації, постановку і кат-сцени, як перші 3 години гри. Але щоби знешкодити головного посіпаку,  потрібно відібрати 2 бізнеси його спільників. Щоби дістатися до спільників, потрібно завдати збитків на певну суму, а це ще 3–5 завдань і всі ці завдання, крім зустрічі з “босом”, зводяться до “приїдь сюди та знищ, вбий, допитай, врятуй тощо” й маємо добрих дві третини гри безжалісних повторів. Проте, як вже було сказано, навіть у найгірші ідеї є щось хороше й розробники справді дуже постаралися згладити одноманітність завдяки:

Місто. Насправді Нью-Бордо не має стільки пам’ятних місцевостей як Емпайр-Бей Мафії II, однак сплановане місто чудово. Яке б завдання не було, завжди є декілька можливостей потрапити в потрібне місце, від банального чорного ходу до каналізацій і горищ.

Екшн. Hangar 13 вдалося вивести перестрілки на видовищний рівень. Усі локації мають багато укриттів, однак всидіти на місці все одно не вийде, бо якщо укриття не зламається, то Лінкольна закидуватимуть гранатами, коктейлями молотова або просто будуть обходити. А стріляють противники влучно й боляче, тому доведеться часто міняти укриття або взагалі старатись обійти.

На противагу екшну є стелс, але на жаль, із ним біда повна й ігролад зводиться до “свиснув — вбив”. В усіх ворогів зі слухом клінічна проблема, зір слабенький, а мізків, як у динозавра. Для того щоби Клея помітили, потрібно попасти в невелике поле зору ворога на 2 секунди й тільки, можливо, тоді здійметься тривога. Противники навіть не звертають уваги на NPC, які коли бачать, що творить Лінкольн починають верещати й бігати, але для мафіозі це немає ніякого значення. Ну подумаєш, кричить пачка людей, що там “ніґер” когось вбив.

Відповідність. Хоч принцип завдань схожий, але локації, опис і діалоги будуть відповідати бізнесу, якому ви завдаєте шкоду. Для прикладу, якщо це підпільні азартні ігри, то часто потраплятимете в місця з гральними автоматами, покером та рулеткою. Якщо це секта расистів, прийдеться їхати за місто визволяти темношкірих. А якщо це викрадення машин, ми будемо відвідувати майстерні й гаражі з елітними машинами.

Час. Більшість завдань є 5-ти хвилинними, а інколи достатньо менше хвилини, однак здебільшого це завдяки вже згаданому інтелекту наших противників.

Поїздки. Управління автівками, хоч і аркадне, але комфортне. Симулятивний режим додає лише реалістично неконтрольовані заноси, але нічого поганого в цій аркадності немає, оскільки вона як мінімум не викликає відразу, як це було у Watch Dogs. Втім, поїздки приємні не своїм кермуванням, а завдяки неперевершеному радіо. З ним розробники не мали права халтурити й вибрали найкращі зразки музики 60-их. Однак, хоч треків більше, ніж у 2-й Мафії, але Mafia II проходилася за 15 годин, а на 3-тю в мене пішло 35 і останні години гри хочеться почути щось нове.

Й от цього всього вище написаного достатньо на годин 15–20, аби розважати, а далі потроху стає нудно, а наприкінці вже позіхати хочеться і виконуєш усе на автоматі, не вникаючи, що і для чого робиш, аби швидше дійти до фіналу й побачити красиві кат-сцени. І якби всі ці завдання зменшили наполовину й хоча б трошки більше додали скриптових рівнів, можливо тоді розробники втримали би баланс цікавості і взятого на старті темпу гра би не втратила.

Розділяй та володарюй

Після захоплення району, гра показує ще одну свою родзинку й нам потрібно віддати територію одному з наших спільників: Віто, Берку чи Касандрі.

Віддавати території важливо, оскільки кожний із цієї трійці дає 2 якихось смаколики. Наприклад, Кассандра за потребою викличе магазинчик на колесах зі зброєю, Берк може підкинути хорошу машину, а Віто надішле одного свого підручного, аби він забрав у вас готівку й поклав у сейф.

Процес передачі території здебільшого цікавий через те, що кожний старається переконати вас у своїй манері віддати район йому, а якщо ви когось довго будете ігнорувати, він повстане проти Лінкольна. Однак розробники не змогли витягнути це на всі 100%. Віто, Касандра й Берк яскраві персонажі, але діалогів із ними мало, а поставлених ще менше. Причина віддавати все комусь одному лише одна – заради досягнення, а не заради надання переваги. Один Віто, який у Mafia III став трішки емоційнішим, зміг би багато розповісти зі свого минулого і я з особливою цікавістю завжди слухав його, аби почути якісь відсилки до попередньої частини і вони були, але всього 2–3 на 35 годин.

“Безмежність та завершеність”

Оскільки Mafia III представляє із себе пісочницю, гра має давати гравцю ще якісь інші завдання, крім проходження сюжету і вони є.

Перше — збиральництво. У грі є багато колекційних речей типу еротичних картинок, провокаційних постерів, обкладинок альбомів і, звісно, журналів PlayBoy, Hot Rod і в порівнянні з Mafia II розробники пішли ще далі, оскільки журнал представляє із себе не лише одну картинку, а і скани різних статей.

Друге…, а другого немає. Це все. Експериментувати зі світом не цікаво, бо все що вміють NPC це бігати і кричати та дзвонити в поліцію. Копи, які були одною з головних фішок серії тепер не слідкують за ПДД, можна їхати 120, на червоне світло й не переживати що буде штраф. Але якщо вже влетіти машиною в них то почнеться напружена погоня, оскільки поліція, коли ви в машині, завжди влучно стріляє по колесах. Принцип втечі від них, таки й же, як у GTA IV. Перевдягання й заміна номерів нічого не дасть, як мінімум через те, що в грі немає автомайстерень і магазинів одягу.

За чутками, розробники в майбутньому мають додати в гру можливість перевдягнути Клея, але це вказує лише на одне – гра не дороблена. І від цього не втечеш. Відчуття недоробленості присутнє всюди. У грі є багато магазинів, які позначенні на мапі, але взаємодіяти з ними не можна. Присутні декілька кат-сцен поза сюжетною лінією, які мали бути краще зрежисовані, але зроблено це поспіхом, абияк. Розумієш, що NPC мали краще взаємодіяти, але вони цього не роблять. Машини мають фізичну модель руйнування, але цього непомітно, при тому, що катери руйнуються, навіть краще, ніж в GTA V. Багато цікавих графічних технологій, динамічні хмари, цікавий дощ, HDR, але місцями картинка настільки паскудна. Mafia II була теж недоробленою грою, однак те що видали було вилизане, а з Мафією 3 такого відчуття немає.

Варто / не варто / варто / не варто / ВАРТО! Але…

І що ми в результаті маємо? Непоганий бойовик, з добре поставленими кат сценами, добре передана атмосфера кінця 60-х, неперевершена музика, яскраві персонажі, комфортний екшн і водночас недоробленість, деяка затягнутість, ніякий штучний інтелект, нестабільна картинка тощо. І головне питання, чи варто купувати гру? За повну ціну ні, оскільки за недороблену гру платити потрібно відповідно. Втім, сама гра хороша, я очікував набагато гіршого, тому на знижках це те, що треба, лише при купівлі не забувайте одного –  це вже не Мафія.